Фото вартістю в 52 мільйони доларів

Використавши глобальну мережу телескопів, астрономи побачили і змогли сфотографувати горизонт подій чорної діри. Це перше в історії людства візуальне підтвердження існування чорних дір. На зображенні центральна чорна частина оточена кільцем світла, більш яскравим з одного боку.

«Ми бачили те, що вважалося невидимим, – сказав Шеперд Доулман (Sheperd Doeleman), директор колаборації Телескопа горизонту подій (Event Horizon Telescope Collaboration). – Ми побачили і сфотографували чорну діру »

Вченим вдалося сфотографувати горизонт подій надмасивної чорної діри в центрі надвелетенської еліптичної галактики М87 (Messier 87) в сузір’ї Діви, яка на 55 млн світлових років віддаленої від Землі. Дана надмасивна чорна діра, згідно з розрахунками астрофізиків, має масу, в 6,5 млрд разів перевищує масу нашого Сонця.

Ідея проекту народилася у професора Фальке коли він був докторантом у 1993 році. У той час, ніхто не думав, що це можливо.

Він першим зрозумів, що певний тип радіовипромінювання генерується близько до і навколо чорної діри, і цей тип є достатньо потужним для виявлення телескопами на Землі.

Він також пригадує, що читав наукову статтю у 1973 році, у якій висловлювали припущення, що через їх величезну силу тяжіння чорні діри виглядають у 2,5 раза більшими, ніж вони є насправді.

Ці два раніше невідомі фактори раптом зробили можливим те, що здавалося нереальним. Після 20 років переговорів щодо своєї ідеї професор Фальке переконав Європейську дослідницьку раду профінансувати проект. Національний науковий фонд та агентства у Східній Азії тоді приєдналися до фінансування на суму понад 52 мільйони доларів.

Щоб зробити це фото, мережі Телескопів горизонту подій довелося витратити більше десяти років. У проекті взяли участь понад двісті дослідників, які використовували потужності восьми великих радіотелескопів, розташованих в різних частинах планети.

Вчені зібрали 5000 трлн байт даних
Вчені зібрали 5000 трлн байт даних

Інформація, яку вони зібрали, була надто великою, аби її можна було передати через Інтернет. Замість цього, дані зберігалися на сотнях жорстких дисків, які доставили до центрів обробки в Бостоні (США) і в Бонні (Німеччина).